Вівторок, 13.04.2021, 10:50
Вітаю Вас Гість | RSS

"Решетилівський художній професійний ліцей"

РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ    ХУДОЖНІЙ    ПРОФЕСІЙНИЙ    ЛІЦЕЙ      ЗАПРОШУЄ НА НАВЧАННЯ
Меню сайту
Форма входу

ВИХОВНА РОБОТА 2021

 

 

 

 

 

Виховна година на тему:

«Обереги українського народу»

 

                                                                                                                                 

                                                                              Виконала викладач

                                                                              спецдисциплін

                                                                                   спеціаліст вищої категорії

                                                                              Козлова Віта Вікторівна

 

 

Тема виховної години:  Обереги українського народу

Мета: Ознайомити учнів із найпоширенішими оберегами, які були в українців і дійшли до нас, пробудити бажання дізнаватися більше про своїх пращурів, їх культуру і традиції, пишатися рідною Україною.

Наш оберіг ішов з землі,

Коли нас скіфами ще звали.

І талісман той берегли,

І щастя в доленьці шукали.

Або коли була війна,

І ворог йшов на схил Дніпровий,

Чи то котилася чума,

Чи хтось був дуже тяжко хворий…

О. Онищенко

Оформлення: Виховний захід відбувається у актовій залі. Частина залу оформлена під світлицю української хати - покуть, де висять образи (ікони), увінчані рушниками,пучки сушених квітів, гілочки свяченої верби, голівки маку, свічечки;  поряд фотографії у рушниках, над вікнами теж рушники; біля вікон та/або дверей – пучки трав, низка гіркого перцю, часнику; на покуті стоїть стіл, вкритий скатеркою, поряд стоїть лава, вкрита налавником або кожухом . На столі лежить хліб, вкритий  білою тканою серветкою, солянка із сіллю, глечик з молоком .  Біля вхідних дверей на стільчику стоїть відро з водою та кухоль. На іншому столі лежать предмети чи матеріали, які у людей асоціюються із оберегами. Наприклад, маленький мішечок із сіллю, маком чи травами, вишиванка, віночок, рушник, кетяг калини, дубова гілочка, любисток , чорнобривці, намисто, натільний хрестик та ін..   

 Обладнання: слайд-презентація, музичний супровід : «Пісня про рушник» музика Г.Майбороди, слова А.Малишка;  «Чорнобривці» музика В. Верменича, слова М. Сингаївського; «Два кольори» музика  О.Білаша, слова Д. Павличка.

(Попередньо учні одержали домашнє завдання - зібрати інформацію про обереги, які використовуються чи про які знають у родині. Кожен учень щось знайшов чи почув від людей і підготував матеріал для заходу)

Хід заходу

( Під час заходу демонструється презентація під музичний супровід)

Вступ

Викладач:

Давні предки українців обожнювали природу і вірили в існування добрих і злих сил у ній. Намагаючись захиститися від зла, люди створили для себе цілу систему оберегів.

Берегиня, обереги — це давні добрі символи , знаки віри у вище заступництво. Походить «оберіг» від слова «берегиня», що рівнозначне грецькому «земля», богиня землі, її берегуша, охоронниця.

З їхньою допомогою народ зберіг свою родовідну пам'ять, історію, культуру.

Оберегів в українського народу існувало й існує дуже багато. Одні були і є пов’язані з українським побутом, інші з конкретними життєвими ситуаціями, обрядами та природним середовищем. Саме про обереги, наші прадавні і сучасні символи-захисники,  йтиметься на нашій  виховній годині.

Основна частина

Ведучий: Кожна українська родина щонайперше намагалася обзавестися власним помешканням. Хата традиційно була не тільки місцем, де родина проводила більшу частину свого життя, але й вогнищем, довкола якого зберігалися давні й прекрасні традиції.

Все, що наповнювало оселю — стіл, піч, мисник, колиска, сволок, поріг, вікна, лави, навіть призьба, — мало глибоку символічну обрядово-ритуальну доцільність. Людина вірила: якщо дотримуватися давніх форм звичаєвої практики — постійно тримати рушники над вікнами й дверима, прикривати стіл скатертиною, не гойдати порожньої колиски або ж оздоблювати писанкою покуть, — то в оселі буде злагода,не цуратимуться статки, обходитимуть злі сили й духи.

 

   Ведуча: Українське житло — своєрідне етнокультурне явище. За давніми уявленнями предків українців, світ складався з трьох частин: небесна частина з божествами, що жили на ній, а також світилами — сонцем, місяцем зорями; земна — з людиною і землею, на якій вона жила; підземна — із духами зла, смертю, душами померлих родичів. За цими ж принципами людина збудувала своє житло. Дах — небесна частина, середня частина — власне житло і нижня, яка містилася в землі. Вікна — це очі хати, через які людина підтримувала зв'язок з божеством, а поріг — це межа між людським світом і світом померлих.

  

Учениця : Українська хата

 

Традиційна українська хата – воістину колиска нашого народу. У ній жили і вмирали цілі покоління, сподіваючись на кращу долю. І хто б що не говорив, Вітчизни без рідної хати не було і не може бути. Бо Батьківщина починається з рідного порога, а отже, із батьківської домівки.

Що ж є неодмінним атрибутом української хати?

  Будівництво оселі, вибір місця і часу для початку роботи раніше був регламентований чималою кількістю спеціальних обрядів і ритуальних дій, в яких закріпився набутий попередніми поколіннями життєвий досвід.     

 

   Після закінчення основних будівельних робіт на гребені даху ставили хрест, колоски збіжжя та китицю квітів. Це було своєрідним сигналом того, що господареві слід розраховуватися з майстрами, а господині – накривати стіл і пригощати майстрів-будівельників.

  Ведучий: Покуть

 За давнім звичаєм, у традиційні селянські оселі найсвятішим місцем вважався покуть (червоний або красний кут). Розміщувався він, як правило, по діагоналі від печі й обов'язково «обличчям до сонця», тобто на схід. За первісних часів це було місце пращурів. Найдавніші згадки засвідчують: коли помирав старійшина роду, то його ховали на покуті, а самі переходили жити в нову хату. Пізніше ці звичаї, коли небіжчиків почали хоронити за межами оселі, переросли в обрядову структуру: на покуті ставили Дідуха — духа дідів, предків роду, і кутю — ритуальну страву для померлих душ. Звідси, очевидно, й назва — покуть, цебто місце для куті; а можливо, від «по куту» (діагональне від печі, яка також виконувала важливу функціональну у й обрядову роль). Отже, покуть був своєрідним домашнім вівтарем. Біля нього вивішували писанку, котра мала оберігати родину від грозових блискавок, пожеж, злих духів. Пізніше, із запровадженням християнства, тут знайшлося місце для божниці, де висіли ікони Ісуса Христа та Матері Божої; а сам покуть завішували спеціальним рушником, який в народі називали божником. За народним звичаєм, коли народжувалася дитина, першу купель вчиняли також на покуті. Це було й утрадиційнене місце господаря. Сюди запрошували найдорожчих гостей, садовили молодого з молодою під час весілля; зрештою, коли помирала людина, труну також ставили біля покутя , «головою до красного кутка». Отже, від народин і до смерті людина постійно «трималася покутя». З цим місцем пов'язані найурочистіші дійства. На покуті зберігали зажинковий вінок чи обжинковий сніп, тримали галузки свяченої верби, обрядові свічки; тричі на рік — перед Різдвом, Новим роком та Водохрещем — тут виставляли кутю, коливо, клали ложки, коли «закликали на кутю» душі покійників. За найтяжчих хвилин люди постійно звертали погляд до покутя — місця найсвятішого, де постійно перебувають душі праведних, і просили благословення. 

Учениця: Дідух

На покуті у особливі дні ставили дідуха, якого вважали оберегом роду.

 

https://torange.biz/photo/36/ICO/diy-handmade-didukh-christmas-symbol-36260.jpg

 

Діду́х (його ще називають: дід, коляда, колядник, сніп, король) — українська різдвяна прикраса, символ пожертвування найкращого збіжжя у хліборобських культурах. Це — символ урожаюдобробуту, багатства, безсмертного предка, зачинателя роду, духовного життя українців, оберега роду. Традиція дідуха сягає дохристиянських часів .

Це обжинковий або зажинковий сніп з пучків жита, який ставлять на Різдво на покуть. Вважається що в ньому перебувають душі предків. Дух-Дідух сприяє гарному врожаю та добробуту родини. Також Дідуха ставили під час хрещення дитини, на весіллі, оскільки він був символом роду і ніби вітав нових членів родини, пов’язував їх з родовими традиціями та родовою пам’яттю.

Ведуча:  Піч- матінка-годувальниця- особливий оберіг українців.

Піч  символ материнського першопочатку (начала); чистого, духовного виношування плоду; святості; непорушності сім'ї; неперервності життя українського народу; рідної хати, батьківщини; босоногого світлого дитинства; поетичний символ народної обрядовості.

«Піч — наче мати рідна», «Піч у хаті — те саме, що вівтар у церкві», «Рідну матір може підмінити лише піч», — казали у давнину. У міфології литовців був дух Каукас, який ніс в дім добро і жив під піччю. Саме туди перемістилася і оселя слов'янського домовика, коли комин, за народними уявленнями, став місцем перебування чортів і відьом. Стародавні римляни вшановували Форнакс — богиню домашнього вогнища. У слов'янській міфології аналогічні функції виконував Рарог. У слов'ян постійно перебував у печі, на печі чи за нею пічник.

    

            http://www.ukranorama.gr/images/Ukraine/Culture/Pich00.jpg

 

Ведуча:  Вишиті та ткані рушники

    Прикрасою хати й гордістю кожної господарки були вишиті та ткані рушники. Рушників у хаті повинно бути багато: треба ж і руки витирати, і зі столу прибрати після їди, і хліб накрити, і корову здоїти, і чистий посуд повитирати тощо. Духмяною паляницею з сіллю на вишитому вибагливими візерунками рушнику завжди зустрічали найдорожчих гостей.

Рушники відігравали важливу роль у різноманітних ритуалах. За допомогою них благословляли на щасливий життєвий шлях, зміцнювали кумівство; якщо парубок ішов на війну, упевнювали у швидкому поверненні. Також рушник давали в далеку дорогу на згадку про рідний дім. Без святкового рушника не входили в нову оселю, не освячували криниці, не зустрічали новий врожай. Був звичай обв’язування сватів рушниками, що символізував згоду молодої дівчини на шлюб.

Тож рушник завжди асоціювали з рідною домівкою. Він мав не тільки оберігати власника, але й не давати йому забути

 

Заключна частина

Викладач:  Сьогодні  на виховній годині ми краєм крила пам’яті доторкнулися до цілого світу культурної спадщини українського народу. Було досліджено частину традиційних оберегів українського народу, які пов’язані із побутом – хатні обереги. Багато цікавого було підготовлено. Велику роботу зроблено. За що всім велика вдячність.

 Ми – українці, продовжувачі  культури, традицій та історії  вільного і сильного духом народу. Наше минуле –наш скарб, наше майбутнє – у пам’яті роду. Цінуючи минуле, ми побудуємо щасливе майбутнє – виховаємо нове покоління  українців: люблячих і цінуючих свою рідну землю - Батьківщину, свою  сім’ю і родину - батьківщину, свою мову, свою пісню, свою історію, справжніх захисників свого народу. Давайте разом відроджувати обереги. Вони оберігатимуть наші домівки і донесуть культуру та звичаї українців до наступних поколінь. Нехай вони оберігають від зла, підлості і неправди.

Ваш час, шановна молодь, настав. Учіться  і живіть так, щоб вами пишалися ваші рідні і ми, ваші наставники.

 

Пошук
Календар
«  Квітень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Copyright RHPL © 2021
Створити безкоштовний сайт на uCoz


Створити безкоштовний сайт на uCoz